Військові правопорушення. Коропатнік І.М.

В умовах збройної агресії Російської Федерації проти України, гібридної війни, окупації Автономної республіки Крим та окремих районів Донецької, Луганської областей значно актуалізувалася роль військового права, розвиток якого за цих умов є цілком закономірним з погляду правового забезпечення захисту конституційного ладу, суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності України. Особливістю військово—правових норм є їх комплексний характер — з елементами норм військового права можуть поєднуватися елементи норм конституційного, адміністративного, кримінального, цивільного та інших галузей права. Нормативною основою військового права є система юридичних джерел, проте вона у переважній своїй більшості побудована на системі радянського періоду і в ній недостатньо враховані міжнародно—правові стандарти. Досі неузгоджені питання щодо переатестаціїофіцерів,які проходили службу в правоохороних органах. Вбачається ідо всі військовозобов’язані мають бути внесені до Єдиного реєстру Збройних Сил України. Отриманні професійні компетенції, звання, а також інша необхідна інформація повинна постійно оновлюватись. Так само слід зауважити, що досі існують певні протиріччя між нормативними актами що регулюють порядок дій і особливо взаємодії між різними підрозділами Збройних Сил України. Протягом останніх років відбулися значні зрушення в цьому напрямі, наразі систематизація юридичних джерел військового права здійснюється за правилами інкорпорації. Доречно, щоб притягнення військовослужбовців до відповідальності за службові проступки здійснювалось керівниками підрозділів, відповідно до їх прав визначених Статутом, а право складання протоколів про притягнення ДО відпорвідальності за вчинення адміністративних правопорушень слід покласти на офіцерів військової служби правопорядку. Найбільш досконалим вирішенням питання щодо подальшої систематизації та кодифікації юридичних джерел військового права є розробка та прийняття Кодексу проходження військової служби України. Адже створення належних умов та забезпечення державних гарантій для функціонування механізмів удосконалення військового законодавства України має стати головним напрямом праворсалізації у військовій сфері, який визначається об’єктивними сучасними потребами здійснення демократичного цивільного контролю над Збройними Силами.