Лунастри. Стрибок над зорями

Світить місяць. Рівна срібляста доріжка біжить лінивою поверхнею моря до високого скелястого мису. Там, між кам 'яними брилами та чорними соснами, причаїлося старе зруйноване місто. Стояти порожні багатоповерхівки з темними проваллями вікон, вітер гуляє запилюженими дорогами і тротуарами, що давно заросли плющем і бур 'янами. У парках і садах — тверда, потріскана земля, повалено скульптури, не працюють покинуті фонтани, не крутяться іржаві каруселі, давно згасли ліхтарі на порожніх пристанях. На краю мису височіє півколом будинок, здалека схожий на діадему: тринадцять гострих високих vaiges, сполучених перемичками стін. На найвищій із них можна розгледіти нерухому білу постать, одягнену в холодне місячне сяйво, — чи то птах, чи то дракон, чи то крилата людина. Біла постать просидить непорушно ще кілька годин, поки не посіріє небо на обрії. А потім, ніби оговтавшись від довгого тривожного сну, змахне величезними крильми і полетить геть, поволі ширяючи між будинками примарного міста.