Поважаймо себе. Микола Максимович: ректор двох львівських університетів у спогадах сучасників. Вергелес Т.В.,

Книгу присвячено українському вченому в галузі електротехніки, одному з організаторів післявоєнної вищої освіти на Львівщині – Миколі Григоровичу Максимовичу, який десять років був ректором Львівської політехніки і вісімнадцять – Львівського університету ім. Івана Франка. Микола Максимович – доктор технічних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки Української РСР, депутат Верховної Ради УРСР 8–10-го скликань, член української делегації на сесіях Генасамблеї ООН… У книзі зроблено спробу подивитися на його життєву дорогу з різних ракурсів, тому розповідь має відгалуження – короткі відступи, сплески спогадів про тих, хто знав Миколу Максимовича, був дотичним до нього. У канві життєпису – історичні екскурси, асоціативні паралелі, архівні штрихи, і це створює рисунок того, що вже відійшло, але залишило слід по собі, дістало продовження й новий розвиток. Особливість книжки ще й у тому, що чи не вперше за роки Незалежності України зроблено спробу зняти пропагандистську сухозлотицю з постаті дружини Миколи Максимовича – члена КПЗУ Марії Кіх, чиє ім’я добре знали в Радянському Союзі. Видання здійснено в межах проекту з історії Львівської політехніки. Книга про Миколу Максимовича – четверта із серії спогадів про ректорів-політехніків радянського періоду і початків Незалежності: раніше побачили світ життєписи Юрія Рудавського, Михайла Гаврилюка, Григорія Денисенка.